Основи сучасних понять «пам’ятка архітектури» і «реставрація»

Як видно з попереднього викладу, зміст понять «Пам’ятка архітектури» і «реставрація» мінявся в часі. Поняття ці, виникнувши порівняно пізно, трактувалися по різному залежно від філософських, художніх і інших уявлень кожного окремого періоду. При цьому вони мали тенденцію ставати складнішими, збагачуватися за рахунок все більш багатостороннього врахування зв’язків, що виникають між архітектурним твором минулого і світом людини нового часу.

В різних європейських країнах для позначення того, що ми називаємо пам’яткою архітектури, застосовуються терміни «пам’ятка», «історична пам’ятка», «архітектурна пам’ятка». У Російській імперії в минулому використовувався термін «пам’ятники старовини і мистецтва», а нині поняття «Пам’ятки архітектури» включене в загальніше поняття «Пам’ятки історії і культури», або, ще ширше, «культурної спадщини». Ці терміни відбивають двояку цінність споруд, віднесених нами до розряду пам’яток, — історичну і художню. Щоб уявити собі усю повноту значення пам’яток для сучасної людини, такого розділення ще недостатньо, оскільки кожна з цих двох основних сторін цінності пам’яток далеко не елементарна, представляючи дуже складне поєднання різних аспектів.

Подробнее

Перевоплощение Миусской площади

Миусская площадьВ 1886 г. Городская дума решила превратить старую Лесную Миусскую площадь в главную площадь этого обширного периферийного района Москвы. В середине XIX в. Миусская площадь представляла собой прямоугольное пространство с небольшим прудом посредине. К площади выходили 1-я и 3-я Миусские улицы.

Территории, окружавшие площадь, застроены были лишь частично, поскольку здесь располагались сады и огороды ямщиков. Часть территории была загромождена мелкими пищевыми предприятиями. При разработке плана Миусской площади было предусмотрено соединение ее с окружающими улицами и переулками. На южной стороне площади, на 3-й Миусской улице, было построено монументальное здание Городского народного университета им. А. Л. Шанявского (ныне АОН при ЦК КПСС).

Подробнее

Основные промышленные районы Москвы

Основные промышленные районы МосквыК 1912 г. в пределах Садового кольца проживала лишь одна треть московского населения, а остальное население города, превышавшее 1 млн. размещалось за его пределами. Это были жители фабричных окраин Москвы, где располагалось 80% промышленных предприятий и проживало 90% рабочих. Размещение промышленных предприятий происходило стихийно, без какого-либо плана. Они располагались в основном по берегам Москвы-реки и Яузы, а также вдоль основных линий железных дорог.

Основными промышленными районами Москвы были Пресня, Марьина роща, Благуша, Лефортово, Рогожско-Симоновский район, Дорогомилово и южные районы Москвы.

Особенно быстро росли северные окраины, население которых за 15 лет, с 1897 по 1912 г., увеличилось вдвое.

Подробнее